Михайло Довбенко: «В парламенті є біля 5 % людей, які фахово розуміють, що таке фондовий ринок»

Нещодавно перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності, народний депутат України від партії «Блок Петра Порошенка» Михайло Довбенко поспілкувався з представниками інформаційного порталу StockWorld.com.ua. Під час бесіди депутат розповів про фондовий ринок, фінансову систему в Україні, а також про свою законотворчу діяльність.

StockWorld.com.ua: Давайте розпочнемо з загальних питань. Михайле Володимировичу, чи можете Ви в двох словах описати реальне ставлення Ваших колег – депутатів до питань діяльності фондового ринку. Існує думка, що ринок цінних паперів є terra incognita для парламентарів. Чи могли б Ви описати реальне положення справ?

Михайло Довбенко: Думаю, в парламенті є біля 5 % людей, які фахово розуміють, що таке фондовий ринок, і його практичну значущість. Інша частина, тобто переважна більшість, складають враження про фондовий ринок через призму бачення членів профільного комітету (з питань фінансової політики і банківської діяльності – ред.), своїх радників, консультантів. В цілому, ставлення позитивне, депутати намагаються розібратися в суті. А коли розбираються трохи, в чому ж суть, то критичних, категоричних висловлень немає – я такого не зустрічав.

SW: З чим Ви можете пов’язати таку незануреність, таке нерозуміння ключових аспектів роботи фондового ринку? Можливо, з недорозвиненістю самого ринку?

МД: Безумовно, якоюсь мірою і це є поясненням. Вітчизняний фондовий ринок вкрай необ’ємний, дуже незначна кількість людей мали можливість на ньому працювати. А, якщо так, то, звісно, і дуже вузьке коло людей, що на ньому розуміються. Однак, в Парламенті є група людей, які можуть пояснити основні питання його функціонування, важливість прийняття тих чи інших законопроектів та пропозицій.

SW: І все ж таки події останніх днів попередньої сесії продемонстрували чи то неготовність Ради сприймати фондовий ринок, чи то некоректну позицію авторів та «просувантів» законопроекту з умовною назвою «про деривативи». Як Ви оцінюєте подальшу долю цього документу? Як його розділити, вдосконалити, аби задовольнити всі сторони?

МД: Дійсно, законопроект вийшов дуже складний. Він готувався спочатку з одних аспектів фондового ринку, потім Члени Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) вклали в його текст все важливе, що на часі хвилювало їх. Тому ми маємо «абракадабру». Але саме по собі це не є критичним чи жахливим. Важливим є те, що, по-перше, фахівці фондового ринку не побачили чіткої перспективи розвитку сегменту після прийняття цього законопроекту. По-друге, документом передбачається значне підсилення повноважень НКЦПФР, зокрема щодо скасування погодження регуляторних актів з Державною реєстраційною службою та Міністерством юстиції, але при цьому не передбачається відповідна система противаг. Це може бути проблемою тим більше, що регулятор поєднує в собі виконання регуляторних функцій (встановлення правил) та  функцій нагляду (контролю виконання та застосування санкцій за порушення цих правил). Певною мірою це є поєднанням законодавчої, виконавчої та судової влади в одній особі. Ще одним дискусійним моментом є запропонована в проекті процедура встановлення мінімального розміру капіталу учасника ринку. Загалом в Парламенті є бажання прийняти даний законопроект, але наявна і тривога – яким чином розв’язати ці суперечності. Адже в контексті повноважень регулятора ринку багато депутатів пам’ятають закон про інституційну незалежність Національного банку України – з ним склалася подібна картина. Тож ми не маємо права повторити ситуацію, зважаючи на неповний контроль ситуації на банківському ринку.

SW: Коли ми вже торкнулися теми банківського ринку, скажіть, будь ласка, свою думку про нинішнє «очищення» (читай: банкопад) всієї системи. Як Ви його оцінюєте, та коли воно може завершитися?

МД: Безумовно, мета, яку поставив Нацбанк, – очистити ринок від банків-«зомбі», від банків-«мийок» – блага. Але, коли починається «очищення» від банків першої двадцятки, системних, дещо інакше враження складається. Безперечно, звільнити ринок від умовного «зла» необхідно, але не можна допустити того, аби з водою виплеснути і дитину.

Процес очищення банківської системи, що проводить НБУ, триває роками і завершується ліквідацією кредитних установ. Він є найбільш збитковим для українців і найзатратнішим для держави. Адже Фонд ГВФО компенсує депозитні втрати лише фізичним особам, і то частково, не більше 200 тис. грн. Через теперішні низькі ціни на реалізоване майно ліквідованих банків фактично нічого не компенсується юридичним особам. Від такого очищення пропадають колосальні державні кошти: понад 40 мільярдів гривень кредитів рефінансування НБУ, сотні мільйонів – Пенсійного фонду, Державної іпотечної установи, понад 25 млрд. грн. бюджетних установ, «зарплатних» проектів держпідриємств. В теперішній політиці НБУ є ще одна складова. За такого очищення коштів від реалізації майна ніколи не вистачить на компенсацію втрат усім, хто занесений до сьомої черги: це бізнес-структури, крупні підприємства, якими уже втрачено більше 82 млрд. грн. обігових коштів; ОСББ, соціальні та благодійні фонди. Серед них також страхові компанії з понад 500 млн. грн. гарантованих сум, які держава зобов’язала тримати в банках, кредитні спілки – з втраченими десятками мільйонів.

SW: І ще про банківську систему. Статистика говорить про певні прибутки у галузі за результатами останніх звітних періодів. Чи можна, на Вашу думку, це назвати Ренесансом банківської сфери?

МД: Я вважаю, що банківська система провалилася у прірву і поки що там і знаходиться. Ті рухи, які вона чинить з метою піднятися звідти, майже непомітні. Так, зараз трохи менше відволікли ресурсів у резерви, але я дивлюсь на інший показник – доходи. Їх майже немає, адже ми не відновили кредитування. Нагадаю, що основним завданням банківської системи є акумуляція і перерозподіл ресурсів. Акумуляції наразі немає, бо люди не несуть кошти до банків, від того немає і функції перерозподілу, адже не відновлене кредитування. Тому поки зарано говорити про якесь відновлення.

SW: А коли, як Ви вважаєте, можна говорити про позитивні зрушення?

МД: Дуже складно відповісти на це запитання… Але зазначу, що Голова Національного банку в грудні минулого року повідомила, що Україну очікує економічне зростання в межах 1 %. В той же час, в 2014 році ми впали на 6,8 %, в минулому році – майже на 10 %. Тож, Ви розумієте, що 1 % зростання – ще не зростання.

SW: Повертаючись до теми фінансового ринку в цілому, зокрема взаємодії його сегментів. Існує досить потужний (у порівнянні з іншими) банківський ринок, існує перспективний, але незрозумілий фондовий ринок, при цьому є і ринок фінансових і страхових послуг. Яким чином вони «співпрацюють», чи це цивілізований «симбіоз», і яким чином його можна покращити?

МД: Нажаль, говорити про взаємодію наразі досить важко, і я зараз поясню, чому. Так, у нас працює доволі потужний банківський ринок, але на ньому не відбувається майже ніякої «торгівлі» – як я вже казав, немає ні акумуляції коштів, ні продажу цих ресурсів. Звідси слідує, що цей ринок майже не функціонує. Як і інші ринки: фондовий ринок як такий ледь жевріє, страховий – деформований. Тому і нема про що говорити в плані співпраці. І тут необхідно думати про серйозні стимули та мотивації, яким чином пожвавити діяльність всіх трьох сегментів. І, скоріше за все, розпочинати з банківського ринку, адже його інфраструктура найбільш розвинена. Але тут все залежить від того, які стимуляційні механізми увімкне Нацбанк. При цьому, я думаю, що реальним є бажання пожвавити роботу і фондового ринку – я бачу це і по нашому Комітету, в тому числі зважаючи на низку необхідних для нього законопроектів.

Що стосується ринку фінансових послуг, то, як Ви знаєте, нещодавно був прийнятий у першому читанні законопроект про розподіл функцій Нацкомфінпослуг (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг). Частина їх буде передана Національному банку, частина – НКЦПФР; і незабаром ми очікуємо вийти на узгоджену модель цього перерозподілу, і вже у вересні зможемо запропонувати Парламенту та всім учасникам ринку кінцеве бачення цього питання. І цей законопроект є досить важливим для роботи вітчизняної фінансової системи, його прийняття та реалізація є одним із «маяків» для Міжнародного валютного фонду, тому, я думаю, ми не будемо затримуватись із підготовкою документу до другого читання.

SW: В цьому контексті неможливо не розглянути питання мега-регулятора. Дуже багато розмов йдеться з цього приводу. Яка Ваша думка, чи потрібна така модель регулювання вітчизняному фінансовому сектору?

МД: Дійсно, моделі існують різні, і кожна країна обирає свою. А я думаю, що Україні такий мега-регулятор потрібен. Однак, є велика тривога, яким чином виписати завдання та функції такого регулюючого органу, аби убезпечити систему від зайвих ризиків та непотрібних дій.